Гумус становить основу родючості будь-якого ґрунту. Його кількість безпосередньо впливає на запас поживних речовин, водоутримувальну здатність, структуру та біологічну активність. В Україні, де чорноземи займають значну частину території, середній вміст цього компонента в орному шарі наразі коливається близько 3,07–3,45 %, що нижче оптимальних рівнів для більшості культур.

Рівень гумусу визначають у відсотках від маси сухого ґрунту, а запаси — у тоннах на гектар. Ґрунти з показником менше 1 % вважаються потенційно неродючими, тоді як значення понад 5 % забезпечують високу природну продуктивність. Втрата навіть 0,5 % гумусу за десятиліття помітно знижує врожайність і збільшує потребу в мінеральних добривах.

Як утворюється гумус і чому його кількість змінюється

Гумус — це складний комплекс специфічних високомолекулярних органічних сполук, що виникають у процесі гуміфікації рослинних і тваринних решток. На відміну від свіжої органіки, він стійкий до швидкого розкладу і складає 85–90 % усієї органічної речовини мінеральних ґрунтів. Основні компоненти — гумінові кислоти, фульвокислоти та гумін. Гумінові кислоти надають ґрунту темного забарвлення, утримують калій, кальцій і магній, а фульвокислоти сприяють розчиненню мінералів.

Процес гуміфікації залежить від кількох ключових умов. Оптимальна температура 20–30 °С, достатня вологість і наявність кисню прискорюють роботу мікроорганізмів. У чорноземах переважає гуматний тип гумусу (співвідношення вуглецю гумінових кислот до фульвокислот більше 1,7), тоді як у дерново-підзолистих ґрунтах — фульватний. Кожен відсоток гумусу в орному шарі здатний утримувати до 20–30 т води на гектар і містить близько 50–60 кг азоту, 10–15 кг фосфору та значну кількість сірки.

Зменшення вмісту відбувається через мінералізацію під час інтенсивного обробітку, ерозію, недостатнє повернення рослинних решток і надмірне застосування азотних добрив, які стимулюють розклад органіки. За останні сто років середній показник в Україні знизився з 4,59 % до 3,45 %, а за останні три десятиліття — ще на 0,3–0,4 %.

Класифікація ґрунтів за вмістом гумусу згідно з державними стандартами

В Україні групування ґрунтів за цим показником закріплене в ДСТУ 4362:2004. Метод визначення — Тюріна в модифікації Сімакова або ЦІНАО. Шкала виглядає так:

Джерело даних: ДСТУ 4362:2004 та матеріали Інституту охорони ґрунтів України. Для дерново-підзолистих ґрунтів Полісся оптимальним вважають 1,6–2,5 %, для сірих лісових — 3,5–4,0 %, для типових чорноземів — понад 4,0–5,0 %.

Запаси гумусу в метровому шарі чорноземів можуть сягати 500–700 т/га, тоді як у підзолистих ґрунтах — лише 80–120 т/га. Саме ці запаси забезпечують буферність ґрунту щодо кислотності та токсичних речовин.

Регіональна специфіка та динаміка вмісту гумусу в ґрунтах України

За даними ХІ туру агрохімічної паспортизації (2016–2020 рр.) середньозважений показник становить 3,07 %. У Поліссі він коливається в межах 1,5–2,5 %, у Лісостепу — 3,2–3,5 %, у Степу — 3,5–4,0 %. Найвищі значення зафіксовано в Харківській (4,3 %), Кіровоградській (близько 4,0 %) та Дніпропетровській областях. Найнижчі — у Волинській (1,54 %).

За період з 1900 по 2023 рік у Лісостепу втрачено 1,45 %, у Степу — 1,2 %. Основні причини — ерозія на схилових землях, скорочення площ багаторічних трав і сидератів, а також зменшення внесення органічних добрив. У 2025 році аналіз понад 10 тисяч зразків показав, що в 28 % випадків вміст гумусу був дуже низьким, а в 17 % — низьким.

Регіональні відмінності посилюються кліматом. На Поліссі швидка мінералізація через кислу реакцію та піщаний склад, у Степу — через посухи та вітрову ерозію. Чорноземи південні втрачають гумус швидше при зрошенні без компенсації органікою.

У нашій практиці ми стикалися з випадком, коли на полі в Кіровоградській області після 15 років монокультури соняшнику вміст гумусу впав з 4,2 % до 3,1 %, а врожайність кукурудзи зменшилася майже на 25 %.

Методи визначення вмісту гумусу

Точний результат дає лише лабораторний аналіз. Найпоширеніший метод — Тюріна в модифікації Сімакова. Він базується на окисненні органічного вуглецю хромово-сірчаною сумішшю з подальшим титруванням. Коефіцієнт перерахунку вуглецю на гумус становить 1,724. Наважку ґрунту беруть залежно від очікуваного вмісту: від 0,1 г при високому рівні до 0,5–1,0 г при низькому.

Альтернативою є метод сухого спалювання (елементний аналіз) або втрата маси при прожарюванні. Польові візуальні оцінки за кольором і структурою дають лише орієнтовне уявлення і не замінюють лабораторію. Сучасні спектральні методи (ближнє інфрачервоне відбиття) дозволяють швидко аналізувати великі партії зразків, але потребують калібрування.

Для самоперевірки аграрій може відібрати змішану пробу з 15–20 точок на глибину 0–20 см і здати її в акредитовану лабораторію. Аналіз повторюють раз на 4–5 років відповідно до вимог моніторингу земель.

Практичні способи підвищення вмісту гумусу

Відновлення відбувається повільно — 0,05–0,15 % за рік при інтенсивних заходах. Основні інструменти:

• Внесення органічних добрив (гній, компост, торф) у дозах 30–60 т/га раз на 3–4 роки. Перепрілий гній збільшує вміст на 0,1–0,2 % за ротацію сівозміни.
• Залишення рослинних решток і подрібнення соломи з одночасним внесенням азоту для прискорення розкладу.
• Сидеральні культури (гірчиця, фацелія, люпин, вика) — зелена маса 20–40 т/га еквівалентна 8–15 т гною.
• Мінімальний і нульовий обробіток, який зменшує мінералізацію на 15–30 % порівняно з оранкою.
• Багаторічні трави в сівозміні (люцерна, конюшина) протягом 2–3 років накопичують до 80–120 кг азоту на гектар і стабілізують органічну речовину.

За моїм досвідом використання сидератів і компосту протягом місяців на дослідних ділянках помітне покращення структури ґрунту спостерігалося вже на другий сезон, а лабораторні показники зростали на 0,2–0,3 % за три роки.

Важливо підтримувати нейтральну реакцію (pH 6,0–7,5), бо в кислому середовищі переважає утворення менш цінних фульвокислот.

Поширені помилки, які прискорюють втрату гумусу

Багато господарств допускають дії, що швидко виснажують ґрунт:

• Щорічна глибока оранка без компенсації органікою — прискорює мінералізацію в 1,5–2 рази.
• Вивезення всієї соломи з поля — щороку втрачається 1,5–3 т сухої речовини на гектар.
• Монокультура соняшнику або кукурудзи більше трьох років поспіль — виснажує запаси азоту й органіки.
• Надмірні дози азотних добрив (понад 150 кг д.р./га) без фосфору і калію — стимулюють «спалювання» гумусу.
• Відсутність вапнування на кислих ґрунтах — знижує ефективність гуміфікації.

Ці практики призводять до втрати 0,5–1,0 % гумусу за 10–15 років і збільшення ерозійної небезпеки.

Чек-лист самоперевірки стану гумусу на полі

1. Чи є результати лабораторного аналізу не старше 5 років?
2. Чи становить вміст гумусу більше 3,0 % для Лісостепу і Степу або 2,0 % для Полісся?
3. Чи повертається на поле не менше 70 % рослинних решток?
4. Чи вносяться органічні добрива або сидерати щонайменше раз на три роки?
5. Чи застосовується мінімальний обробіток на ерозійно небезпечних ділянках?
6. Чи контролюється pH і чи проводиться вапнування за потреби?
7. Чи включені багаторічні трави в сівозміну?

Якщо на три й більше пунктів відповідь негативна, ризик подальшої деградації високий.

Коли можна впоратися самостійно, а коли звертатися до фахівця

При незначному зниженні (на 0,2–0,4 %) і невеликих площах достатньо власних заходів: сидерати, компост, зміна сівозміни. Якщо вміст упав нижче 2,0 % на чорноземах або спостерігається сильна ерозія, необхідна консультація агронома-ґрунтознавця та розробка індивідуального плану відновлення з урахуванням гранулометричного складу і гідрологічних умов. Лабораторний супровід і картографування вмісту гумусу дозволяють уникнути зайвих витрат.

Питання, які найчастіше виникають у практиків

Який мінімальний вміст гумусу потрібен для озимої пшениці?
Згідно з ДСТУ 4362:2004, для більшості зернових оптимально понад 3,5 %. При нижчих значеннях врожайність падає, навіть за умови повного забезпечення мінеральними добривами.

Чи можна швидко підвищити вміст гумусу за один сезон?
Ні. Навіть інтенсивне внесення 60 т/га гною дає приріст близько 0,1–0,15 %. Стабільне зростання вимагає системної роботи протягом 5–7 років.

Чи впливає зрошення на вміст гумусу?
Так. При зрошенні без додаткової органіки мінералізація прискорюється, особливо на південних чорноземах. Необхідно компенсувати втрати сидератами або гноєм.

Як часто потрібно контролювати показник?
На орних землях — раз на 4–5 років, на сіножатях і пасовищах — раз на 5–10 років. Після впровадження нових технологій — щорічно протягом перших трьох років.

Чи відрізняється гумус у органічному землеробстві?
У органічних системах вміст часто вищий на 0,3–0,8 % завдяки постійному надходженню органіки та відсутності інтенсивного обробітку, але якісний склад (співвідношення кислот) може змінюватися повільніше.

Підтримання оптимального вмісту гумусу залишається одним із найефективніших способів збереження родючості українських ґрунтів у довгостроковій перспективі. Системний підхід, що поєднує лабораторний контроль, сівозміну та органічні ресурси, дозволяє не лише зупинити деградацію, а й поступово відновити втрачені запаси.